Запрет на воскресные собрания в зданиях напомнил мне глубокую притчу «Молчание» (укр. вариант ниже). Правда есть над чем задуматься?
***
«Что будешь делать, Иисус?» — спросил робко один из ангелов.
«Отберу у них речь… Так, как было с Захарией, отцом Иоанна Крестителя» Так решил Иисус и забрал у всех христиан дар речи. Вдруг во всем мире среди христиан воцарилось великое молчание.
Сначала люди удивлялись. Многие побежали в аптеки, чтобы купить сиропы и таблетки от заболеваний горла. Спрос на травы и мед также был большим. Затем они начали беспокоиться, и в конце концов людей охватила тревога. Как молиться без слов? Как могли сказать Иисусу и ближним, что любят их? Большие богословы не могли произнести даже слова «Причастие», а ораторы без слов чувствовали себя безработными. Простые люди не могли даже ссориться, но, что еще хуже, не знали, как выразить солидарность, потеху, сочувствие, общность взглядов.
Поразмыслив, пришли к выводу: «То, что не можем сказать словами, можем передать с помощью действий». Многие так считали. Великие мастера слова стали непосредственными и искренними, научились «говорить» взглядом, улыбкой, отзывчивостью, помощью. В богословских университетах открыли столовые и приюты для нищих и бездомных. Богослужение стало радостным, как интересное увлечение.
Многим было стыдно вспоминать, как легко они бросали слова на ветер.
В некоторых газетах появились статьи с заголовком: «Смотрите, как они любят друг друга!»
Все больше рос интерес к этой вере. Людей привлекал дух дружественности, согласия, истинного гостеприимства, который был присущ ученикам Иисуса.
Когда Иисус вернул им дар речи, их это почти расстроило. Во время большого молчания поняли, как много любви в христианской вере.
«Дети мои! Станем любить не словом или языком, но делом и истиною» (1 Ин. 3:18)
Из причти «Молчание» (Б.Ферреро)
***
«Що зробиш, Ісусе?» — запитав несміливо один з ангелів.
«Відберу їм мову … Так, як було із Захарієм, батьком Йоана Хрестителя!» Так вирішив Ісус і забрав усім християнам дір мови. І раптом у цілому світі серед християн запанувало велике мовчання.
Спочатку люди дивувалися. Багато побігло до аптек, щоб купити сиропи й таблетки від захворювань горла. Попит на трави й мед також був великим. Потім вони почали непокоїтися, і врешті-решт людей охопила тривога. Як молитися без слів? Як могли сказати Ісусові й ближнім, що люблять їх? Великі богослови не могли вимовити навіть слова «Причастя», а оратори без слів почувалися безробітними. Прості люди не могли навіть сваритися, але, що ще гірше, не знали, як висловити солідарність, потіху, співчуття, спільність поглядів.
Поміркувавши, дійшли висновку: «Те, що не можемо сказати словами, можемо переказати за допомогою дій». Багато так вважало. Великі майстри слова стали безпосередніми й щирими, навчилися «говорити» поглядом, усмішкою, чуйністю, допомогою. У богословських університетах повідкривали їдальні й притулки для вбогих і безпритульних. Катехиза стала радісною, наче цікаве захоплення.
Багатьом було соромно згадувати, як легко брехати словами.
У деяких газетах з’явилися статті із заголовком: «Дивіться, як вони люблять одне одного!»
Щораз більше зростало зацікавлення цією вірою. Людей приваблював дух приязності, злагоди, справжньої гостинності, який був притаманний учням Ісуса.
Коли Ісус повернув їм дар мови, їх це майже засмутило.
Під час великого мовчання збагнули, як багато любови у християнській вірі.
«Дітоньки! Не любімо словами, ані язиком, лише – ділом і правдою» (1 Іван 3:18)
Із притчі «Мовчання» з книги «Квіти просто квітнуть», автор Бруно Ферреро, видавництво «Свідчадо-2009″
За 2 хв розібрався! Відповідь 2 )))...